Jam-Warez

Найпопулярніші статті


Володимир ВАКАРЮК: Не кажи, що все погано, зроби щось добре сам!

Розмістив: Admin | Переглядів: [120] | Коментарі [0] | 30 квітня 2009
В міжнародному громадсько-політичному тижневику «Дзеркало тижня» від 25 квітня 2009 року за № 15 вийшла стаття Володимира Вакарюка, депутата Чернівецької обласної ради, начальника Управління державної служби Головдержслужби України в Чернівецькій області «Про доброчесну поведінку держслужбовця», в якій дано оцінку стану корупції в Україні та проблеми, які виникли у законодавців з прийняттям Закону України «Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування. Про це www.press.cv.ua повідомила голова Чернівецької обласної молодіжної громадської організації «Європейський Рух» Галина Єреміца.

Не кажи, що все погано, зроби щось добре сам!

Чому Україна серед держав, де процвітає корупція, за рівнем боротьби із нею знаходиться на 134 місці у світі? Чому корупція постійно зростає, до того ж досить високими темпами?
Невже тому, що історично з радянських часів у нас закладено: чогось досягати потрібно тільки швидкими темпами? Але дивно, чому це стосується в першу чергу негативних явищ і, відповідно, подібна ментальність зовсім не сприяє ні економічному, ані політичному розвитку. Як результат, стан соціальної сфери щодо вирішення проблем суспільства теж перебуває на надзвичайно низькому рівні.
Корупція – це економічне самогубство суспільної формації (держави, області, міста, села). Коли вона присутня в правовому полі, в ментальності населення – це вже не просто самогубство, а справжній апокаліпсис, що позначається й на сусідах. Саме тому міжнародна правова інтелігенція приділяє увагу ситуації, що склалася у нас, намагається допомогти. Однак, чи потрібна допомога тому, хто не бажає такої помочі?
Отож, чого хочемо, яке життя будуємо для себе та прийдешніх поколінь?
Аналізуючи діючі Закони в антикорупційній сфері, приходиш до висновку: саме вони є першопричиною підняття України на «почесне» 134 місце за рівнем корупції.
Законодавство, що за своєю сутністю покликане встановлювати певні правила поведінки і є результатом волевиявлення суспільства, на практиці зовсім не діє, не виконує своїх функцій. Правда, в окремих ситуаціях незрозуміло також з чиєї подачі його приймають, адже ніхто з нас не хоче, щоб закони писали під диктовку самих корупціонерів.
Загальновідомо: приймати закони є виключною компетенцією Верховної Ради України, депутатів, обраних народом. Саме Рада визначає правила політико-правової культури, формує менталітет суспільства через правові норми.
Під час виборчих процесів всі кандидати в народні депутати ледь не на крові клянуться, що будуть розробляти саме антикорупційні закони. Це ж стосується і політичних партій та блоків, які в передвиборчих програмах пропагують такі ж ідеологічні засади. Що ж на ділі?
Наведу лише один приклад так званої антикорупційної діяльності та дозволю собі його прокоментувати.
10 квітня 2008 року за ініціативою народних депутатів України – членів Комітету Верховної Ради України з питань державного будівництва та місцевого самоврядування Омельченка О.О., Трайдука М.Ф., Подгорного С.П. було зареєстровано проект Закону України «Про доброчесну поведінку осіб, уповноважених на виконання функцій держави, органів місцевого самоврядування». Законопроект був запропонований до розгляду саме з метою створення ефективного механізму боротьби з корупцією, встановлення загальних вимог до поведінки зазначених осіб, обумовлення алгоритмів їх поведінки в ситуації, що провокує корупційні діяння. Проте Головне науково-експертне управління апарату Верховної Ради України в своєму висновку визнало за доцільне відхилити даний законопроект – за результатами його розгляду у першому читанні.
В юридичному висновку підписаним науковцем Борденюком В.І. причинами цього було названо те, що «проект відтворює положення Типового кодексу поведінки посадовців (Моральний кодекс), рекомендований державам Комітетом Міністрів Ради Європи і в ряді європейських країн прийняте» Моральні Кодекси, які мають підзаконний характер»; «значна кількість положень проекту закріплює вимоги морально-етичного змісту і доцільність включення норм декларативного характеру «віддано служити Українському народові», «сприяти зміцненню довіри громадян», «дотримуватися загальноприйнятих правил коректності та ввічливості» тощо в тексті закону є сумнівною»; нарешті – «рекомендації групи держав Ради Європи проти корупції (мабуть, треба розуміти щодо боротьби з корупцією) не містять вимоги прийняття цього акту у формі Закону» (?!)
Як на мене, ці та інші підстави, викладені у висновку, з урахуванням української правової культури, науковці, мали б трактувати не як недолік Проекту... Навпаки: необхідність встановлення морально-етичних та інших чітких правил суспільної поведінки, є вкрай актуальною! Якщо ж викладення окремих правових норм і було в проекті Закону не зовсім відповідним, то можна зробити певні редакційні правки, але не відкидати документ у цілому. Одне слово, 20 березня 2009 року, тобто майже через рік після подання, Закон не був прийнятий, але цікавим є ще й хід голосування. «За» – 179 депутатів, «проти» – 1 (Шустік О.Ю.), не голосувало 255 із 437 присутніх на засіданні. Найпримітнішим є той факт, що автори Закону Омельченко О.О., Трайдук М.Ф., Подгорний Є.П. також... не голосували, хоча були в залі. «Нічого собі», – сказав би з цього приводу гуморист.
Так, можна виправдовуватись, що законопроект врешті-решт направлено на повторне перше читання, що в інших державах «доброчесна поведінка» є «підзаконним актом», що Рада Європи прийняття Закону проти корупції й не вимагає. Але ми ставили завдання прийняти його! Бо маємо іншу правову культуру, яка в здоровому глузді європейця не вміщується. У нас виконання Конституції гальмується, про Закони нічого вже й говорити, а «фахівці» хочуть нас узагалі до «підзаконних актів» відправити. Та їх просто не видно, особливо, коли це невигідно.
Постає питання: а яка думка тих, хто не хоче, аби його, а також працюючих у підконтрольних державних структурам органах влади й самоврядування вважали корупціонером?
Скажемо прямо: роль Головдержслужби України, яка за своєю ідеологією мала би йти на амбразуру, щоб Закон був прийнятий, є незрозумілою. Вона не тільки «на амбразуру» не кинулась, а й іншої активності не виявила. Невже тому, що власний «дивіденд» у вигляді формування якоїсь надбудови в проекті документа не передбачався? Як це було, скажімо, в проекті Закону України «Про державну службу», де йшлося про створення так званої «Ради державної служби України»? За цей документ впродовж 2006-2007 років вся Головдержслужба стояла стіною, щоб тільки його прийняти. Якби це сталося, то в Україні з’явилася б каста. І ніякі вибори чи політичні сили, окремі депутати не в змозі тоді впливати на процеси в державі. Все було б у віданні «масонського ложа». Не потрібно було б Верховної Ради, Кабінету Міністрів і, навіть, Президента.
Певне, такий хід подій був передбачений задля самовозвеличення, бо тепер назва «Головдержслужба» хоч і грізна, проте користі (крім консультативної допомоги) катма. А так зване ISO 9001-2001 в органах виконавчої влади впроваджується за бюджетні кошти, які перекачуються за схемою комерційним структурам, бо ж прийняття відповідної Постанови КМУ (від 11 травня 2006 року) таки пролобіювали.
Отож з прийняттям законодавства, спрямованого на оздоровлення суспільства, гальмуємо. А іноземні інвестори тимчасом залишають Україну – і причиною цього є не лише економічна криза, а саме високий рівень корумпованості українських чиновників. Власник групи інвестиційних компаній «Ханан Мор» в газеті «CALCALISTI», що виходить у Німеччині, закликає західних інвесторів брати з нього приклад і, припинити проекти в Україні: «Криза не вдарила по нашій діяльності в Україні так, як це зробила тамтешня корупція. Тому ми припиняємо усі ділові ініціативи в цій країні».
А це вже навіть не холодний душ...
Аналізуючи цю проблему, з наукової точки зору, у мене виникло ряд запитань з огляду на дане суспільне явище.
Виявляється, Україна чи не єдина країна в світі, де впроваджено наукову спеціалізацію «доктор наук – кандидат наук» в галузі “Державне управління”.
Не подумайте, що я щось маю проти науки, ні, це необхідно вітати, що в науковій сфері ми не пасемо задніх. Однак, чому при розвиненій науці “Державне управління”, ми маємо такий високий рівень корупції. Як на мене, мало б бути категорично не так. Адже корупція процвітає саме в секторі державного управління – так визначено законодавством України.
Можливо, вчені мужі науки державного управління не дають пропозицій по вдосконаленню нормативно-правової бази антикорупційного характеру, а можливо, ці пропозиції ніхто до уваги не бере. Якесь замкнуте коло, а кошти у вигляді доплат за наукову ступінь, з бюджету отримуємо.
Отож, щоб по світах не лунали «легенди», повторювані й нами самими, наскільки все у нас погано, мусимо щось робити, аби було добре. Приміром, ініціювати прийняття антикорупційного законодавства з низів, а також практично викорінювати його в усіх конкретних проявах. Але то вже інша тема, до висвітлення якої запрошую працівників
відповідних органів.
Володимир ВАКАРЮК


P.S. Нагадаємо, що нещодавно прес-служба "Європейський Руху" розповсюдила по місцевим ЗМІ інформацію щодо "професійної" суперечки між Володимиром Вакарюком та керівництвом Чернівецької ОДА .

Увага!
Права на публікацію можуть належати особам, які не повідомлені про розміщення на нашому ресурсі.
Після перегляду статті залишайте свої коментарі.

Тут реклама

Інформація

" Гість " не можуть коментувати дану новину.

Правила порталу

Забороонено
  • Зовнішні посилання на сторонні ресурси
  • Імена з нецензурних висловів
  • Непристойні вислови
  • Флуд
  • Реєстрація декількох користувачів
За це можна отримати:
  • Блокування від 7 днів.
  • Видалення облікового запису.

Погода

Зараз на сайті:

Всього відвідувачів: 10

На сайті: 1
Гостей: 2

Список користувачів :
.

Список Роботів:
Rambler , Yandex , Yandex Something , Googlebot , MSN , Yandex Blog .

Статистика